Президент СК «Городенка» Віталій Шевага розповів про амбіції команди у Другій лізі та перспективи на майбутнє.

–​ Як з’явилася ідея заявитися до чемпіонату серед команд Другої ліги?

– Минулоріч ми стали чемпіонами Івано-франківської області та здобули кубок. В Івано-Франківську чемпіонат залишився, а обласні змагання перестали проводитися. Відповідно, ми вирішили спробувати себе у Першій або Другій лізі. Єдиною проблемою участі у другому за рангом дивізіоні стали далекі виїзди. Наприклад, Слов’янськ та Херсон. Для цього гравцям потрібно не мати іншої роботи, а мені – збільшувати їм зарплатню.

Втім, якщо наступного року буде об’єднано Першу та Другу ліги, і буде збережено певний регіональний принцип – то ми, якщо все буде добре після карантину, плануємо заявитися і до Першої ліги.

–​ В яких змаганнях бере участь «Городенка»?

– Друга ліга, чемпіонати міста та району. Також граємо у футбол. Поки хлопці молоді – у них є амбіції грати паралельно. За наших умов важко відділити один вид спорту від іншого. Як на мене, однозначно, зовсім окремо від футболу може існувати лише Favbet Екстра-ліга.

–​ Як оціните вашу групу у Другій лізі?

– «Рівнестандарт-ДЮСШ №4» – це досить потужна команда. Я вважаю, що це команда, яка за підсумками сезону буде у чільній трійці. Це амбітна команда, яка, впевнений, будує серйозні плани на майбутнє. Інфраструктура їм дозволяє це робити. Рівняни є одним з наших головних конкурентів.

У «Галицької здоби» цього сезону значно омолодився склад. У них виникли певні проблеми з ігровою дисципліною. Вони мають чудового капітана та наставника – Сергія Тригубця, однак, хлопцям ще бракує досвіду.

«Любарт» – також досить непогана команда. Однак, я б охарактеризував лучан більше як домашній колектив. Вони боролися до останнього на власному паркеті, а от у виїзній зустрічі з нами пропустили 2-3 м’ячі, і психологічно вже налаштуватися на продовження боротьби не змогли.

Загалом, досить серйозна група. «Галицька здоба» – це чинний бронзовий призер, «Рівнестандарт» ще продемонструє свої найкращі якості українському футзалу. Так, загалом є невелика різниця у рівні. На прикладі «Городенки» вона відчувається завдяки тому, що у нас є гравці з Городенківщини, а також виконавці з Івано-Франківська, які пограли в «Урагані» та «Візі-Втормі». Саме остання команда також робила все поступово. Награвала склад у чемпіонаті області. Потім взяли в якості головного тренера Івана Скіцка, який до того очолював «Ураган». Тобто, ці гравці мають досвід гри в Екстра-лізі та Першій лізі. До того ж, вони попрацювали з тренером, який до того мав досвід роботи у найвищому дивізіоні, і зараз так само очолює «Food Centre-СумДУ». Звичайно, виконавці з таким досвідом оживили нашу гру. Вони працюють над стандартами. Якщо подивитися на гру «Городенки», то 50-60% голів вдається забивати саме завдяки стандартам. Це абсолютно інший футзал, аніж той, який ми демонстрували у матчах чемпіонату області. Так, інколи проходили комбінації, але зараз це є певною системністю. Звичайно, чемпіонат області і Друга ліга – це велика різниця у рівні.

–​ Цього сезону ви провели товариський матч з «Ураганом». Розкажіть, наскільки цікавим досвідом є протистояння з представником Favbet Екстра-ліги?

– Матч відбувся досить позитивно. Ми набули неоціненного досвіду. «Ураган» – це один з лідерів українського футзалу. Хотілося б грати з ними частіше. Хоча б 2-3 поєдинки за сезон. Це чудова практика для наших виконавців. Впродовж зустрічі ми перемагали 2:0, однак, суперник, випускав основні четвірки, які нас і дотиснули, завершивши зустріч з результатом 2:3. Вважаю, варто було трошки інакше зіграти з тактичної точки зору, коли є перевага у два голи. Однак, загалом, я задоволений. Це наша область, і команда за яку ми всі вболіваємо. «Ураган» – це для нас приклад, якому ми намагаємося слідувати. Можливо, вони думали, що вдасться витратити менше сил, але ми не дали їм розслабитися.

–​ Розкажіть більше про вболівальників вашої команди, які у Другій лізі підтримують «Городенку» як у домашніх, так і виїзних поєдинках.

– Насправді, наша команда грала ще у Другій лізі Західного регіону з 2006 по 2008 роки, коли такі змагання організувала Асоціація футзалу Львівщини. Ми ставали і чемпіонами, і срібними призерами. Також здобували кубок. Ще з того часу наші вболівальники почали любити футзал. Зібралися приблизно 10 людей, які усюди з нами їздять. Наприклад, в 1/8 фіналу Другої ліги ми грали з «Вінницею» на виїзді. Наших вболівальників було 15, а місцевих, здається, навіть менше. Де б «Городенка» не грала – наші вболівальники усюди з нами! Вони не замовкають впродовж всього матчу, активно нас підтримують, перед матчами гучно співають гімн України.

У нашому залі є закріплене місце за активною групою підтримки. Вони мають бубни. Ми не практикуємо дудки, оскільки це є швидше не окрасою футзалу, а ударом по слуховій системі оточуючих. Це справжні фанати. Під час навчання у Львові я відвідував поєдинки місцевих команд. До слова, тоді їх було значно більше, ніж нині у Favbet Екстра-лізі. Однак, такого все ж не бачив. Думаю, наші вболівальники є одними з найкращих в Україні. За дві години до початку матчів люди стоять у черзі, щоб потрапити до залу. У Городенці всього 220 сидячих місць. Решта – зона, там де можна стояти. Ми граємо для вболівальників. Якщо дивитися навіть наш футбольний чемпіонат, то люди у невеликій кількості ходять лише на «Динамо» і «Шахтар». Решта – порожні стадіони. Гравець хоче відчувати емоції з трибун. Куди б ми не приїжджали – усюди порожньо. За винятком Рівного. Дійсно, у Львові багато спортивних подій. Можливо, тому так відбувається саме з увагою до Другої ліги.

Загалом, у Другій лізі мають грати команди з районних центрів. Таким є моє переконання. Навіть, якщо подивитися на Першу лігу, то більшість команд є представниками не обласних центрів. Так відбувається, оскільки там простіше знайти свій вболівальницький сектор. Навіть у Снятині, який знаходиться неподалік від нас, є невеликий зал. Однак, там постійно багато людей, оскільки їм цікаво. Матчі «Городенки» – це певне свято для нашого району. Всі пишуть, цікавляться. Це свято я просто не можу у них забрати. Коли люди приходять – хочеться для них щось створювати.

–​ З такою аудиторією було б цікаво прийняти Фінал Чотирьох у своєму місті?

– Так, маємо таке бажання. Є команди з різними фінансовими спроможностями. У Городенці є можливість жити як для одних, так і для інших. Звичайно, фінансова складова проживання у нашому місті є значно меншою, аніж у Харкові, де грали минулоріч. У нас є ліжкомісця у спортивній школі, є номери у готелі досить непоганого рівня. Кожен може обрати за смаком і фінансовими можливостями. Харчування також є недорогим. І все це неподалік від залу. Готові розмістити всі команди, а також їхніх вболівальників та доставити усіх з Івано-Франківська. Звичайно, атмосфера у залі буде неймовірною як і завжди. Тобто, Фінал Чотирьох у Городенці – це недорого і зручно. Окрім того, ми не маємо проблем з залом, і буквально за день-два можемо домовитися щодо проведення матчів та тренувань, в узгоджений з АФУ та командами час.

–​ Яким має бути завершення сезону у Другій лізі?

– Думаю, варто почекати 2-3 місяці, щоб карантин дійсно завершився. У футзалі хочеться грати з вболівальниками. Знову ж таки, певний дисонанс можна було побачити у плей-офф Ліги чемпіонів, коли одні грали з вболівальниками, інші – з порожніми трибунами. Як на мене, чемпіонат, звичайно, потрібно дограти. Вважаю, що це можна зробити у вересні. Це буквально 2-3 тижні. А з листопада можна починати новий сезон. Певною проблемою щодо завершення можуть стати футбольні змагання. Однак, залишилися вирішальні стадії, тому я переконаний, що футболісти гратимуть. Будуть преміальні, та й їм самим цікаво поборотися за нагороди.

–​ Як відбувається фінансування команди. Маєте партнерів або ж співпрацюєте з містом?

– З містом у нас немає жодних партнерських умов для співпраці. Команду фінансую самостійно. Окрім того, я займаюся футбольною командою «Пробій», яка грає у чемпіонаті Івано-Франківської області. У футбольному клубі є поняття ради директорів, до якої я входжу. Ми маємо співфінансування на футбол від міської ради, яке складає 150 000 гривень на сезон. Це навіть для футзалу невеликі кошти, які потрібно ходити та просто-таки вибивати. Ти розраховуєш на ці гроші сьогодні-завтра, а вони можуть надійти за 2-3 тижні, місяці або ж не надійти взагалі. Однак, якщо ми підемо у Першу лігу футзальних змагань, то я шукатиму партнерів для команди. Маю знайомі будівельні та аграрні компанії, яким, можливо, буде цікаво мати рекламу. У разі здобуття медалей до команди повернуться обличчям. Можуть з’явитися спонсорські вливання, бо у наш час важкувато все це фінансувати самотужки.

–​ Якою є Ваша думка щодо рішення про контроль за дотриманням правила «один гравець – одна команда»?

– Це правильно. Якщо ти домовляєшся про співпрацю з виконавцем, він має зарплатню та преміальні, ти хвилюєшся за його стан здоров’я. Передусім, якщо футзаліст грає у декількох командах – це ризик отримати травми. Я неодноразово стикався з подібними речами. Гравці є занадто виснаженими, коли мають цілу низку матчів за день, і їм просто важко сконцентруватися на конкретному турнірі.

Прес-служба Асоціації футзалу України